|
|
Отця Богдана колись вітав Папа РимськийМинулої неділі помер отець Богдан Щур, 94 bроки, найстаріший священик Стрийської єпархії УГКЦ. У храмі Положення Пояса Пресвятої Богородиці села Держів Миколаївського району Львівської області отець Богдан був парохом 63 роки. — Для кожного мав добре слово, умів гарно сказати, пожартувати, коли треба, — розповідає сільський голова Держова Ярослава Гузар. — Мав дуже гарний голос. Не віриться, що ми вже не почуємо його ”Христос Воскрес!”. Отець Богдан родом із Бережанського району Тернопільської області. Богословську академію закінчував у Львові. — Сан він отримав 1942 року, — розповідає отець Павло Худ, прес-секретар Стрийської єпархії. — Його святителем був Блаженний мученик Микита Будка, а після виходу УГКЦ із підпілля отця Богдана благословляв Блаженнійший Патріарх Мирослав Любачівський. Із 90-річчям пароха Держова вітав Іван Павло ІІ — надіслав отцю грамоту-благословення. Останніми роками отець Богдан страждав на хворобу легенів. Останнє богослужіння він відправив на Різдво. — Казав після служби, прийде на Великдень, але хвороба не пустила, — додає Ярослава Гузар. — Онука Зена забрала його до Львова, отець довго лежав у лікарні, а за кілька днів до смерті попросився назад, до Держова. Казав, хоче померти у своєму селі. Поховали отця Богдана на цвинтарі в Держові. На панахиду прийшли півтисячі його парафіян і друзів. |
http://mykolaiv.info... class='contentpagetitle'> Турнір пам’яті ПасемкаПозаминулої неділі на стадіоні Держова відбувся футбольний турнір Львівщини серед ветеранів пам’яті воротаря Івана Пасемка, який відійшов рік тому, та з нагоди 30-річчя районного чемпіонства місцевої команди. Далася взнаки здруженість колективу, адже семеро гравців були однокласниками. І оця блискуча перемога держівців спричинилася до участі команди протягом двадцяти років в обласному чемпіонаті. Тридцять років тому учасниками команди-чемпіона були воротар Іван Пасемко, захисники Теодор Пасемко, Микола Стефанишин, Ярослав Зубрицький, Роман Козар, Андрій Гнатківський, півзахисники Степан Пасемко, Микола Мелешко, Степан Стадник, Степан Пасемко (рідний брат воротаря), нападники Володимир Стефанишин, Василь Тупис, Михайло Березинський, Іван Мацьків, Іван Капула.
|
http://mykolaiv.info... class='contentpagetitle'> Батько Держова. До 100-річчя від Дня народження Богдана ЩураСвятіший Отець Папа Римський Іван Павло II мав усі підстави стверджувати, що людство побудувало «цивілізацію смерті», а мало би побудувати «цивілізацію любові...» І він як посланець Божого Миру та Божої Любові ніс до кожного народу на Землі Слово Правди та Милосердя, прагнучи достукатися до кожного серця. Стукав до людських сердець і о. Богдан Щур, починаючи з 1942 року, коли його висвятив Єпископ Микита Будка, і впродовж майже шістдесяти трьох років священства. А все розпочалося 10 жовтня 1911 року, коли на світ Божий у селі Котові Бережанського району на Тернопільщині прийшло дитя, якому судилося пройти крізь лихоліття світових воєн, розрух, голоду, насильницької ліквідації УГКЦ, «побудови світлого майбутнього» і стати священиком, правдивим душ-пастирем та провідником людських душ у пізнанні Божої Любові, Божого Миру та духовної радості, в якій донині перебувають Його духовні діти в селі Держові. Після навчання у народній школі та гімназії майбутній священик вступає до Богословської Академії у Львові, яку закінчує в 1938 році. Священичі свячення він прийняв 15 березня 1942 року, а вже 17 березня був призначений співробітником у парафію Вербилівці Рогатинського району на Івано-Франківщині. 25 грудня 1944 року Митрополит Йосиф Сліпий призначив о. Богдана Щура на нову парафію в Київці. На жаль, церква у Київцях згоріла, й о. Богдан переїхав до сусіднього Держова. З 1944 року до 15 квітня 2007 року він служив у цій парафії й залишив після себе в серцях своїх парафіян щиру любов і добру пам'ять. На перший погляд, може видаватися, що о.Богдан не робив нічого дуже особливого. Був вимогливим, сторогим, справедливим, але одночасно й люблячим пастирем. Ревно, з любов'ю сповняв свою місію священика-душпастиря. Знав усіх своїх парафіян в обличчя, жив їхнім життям, їхніми бідами, тривогами, хворобами, переживаннями і, як досвідчений духівник, уміло намагався вивести кожну душу на путь Божу у важкі атеїстичні часи. У наш час, час кризи віри, коли не тільки прості миряни, але, на превеликий жаль, і значна частина сучасного священства піддана згубному впливові телебачення, кіно, моди, гонитви за матеріальними статками, цей ревний слуга Божий жодного разу не відступив від своїх переконань і принципів у вбогості, скромності життя та пастирської місії священика на землі. Тоді ж, у важкі післявоєнні роки, перед священиками стояло одне найважливіше завдання: як вижити, як вистояти у цих випробуваннях, як спасти храм, віру, людей від страшної навали Червоного Дракона. Мудрі люди розуміли, що в ті сталінські часи героєм був не тільки той, хто відкрито виступив проти цього режиму, але й хто з не меншим героїзмом залишався християнином і усім своїм життям свідчив про це. А це означало немало: потрібно було в безбожній державі навчитися зберігати своє серце в чистоті, не пити, не гуляти, не красти, не обманювати, не ставати кар'єристом, хабарником, торгашем, донощиком, тобто необхідно було зберегти себе в Любові Божій, відкрито йти до церкви, не соромитися звання християнина та українця і всім своїм тихим, скромним і чесним життям наслідувати Ісуса. Отець Богдан Щур прекрасно знав, що ідеї комунізму - це ідеї пекла, і якщо їм не протиставити свідому віру, то через певний історичний час у людських душах виростуть не Божі квіти, а чортополох... Згадую спогади одного свідка, який випадково почув розмову о.-д.-ра. Гавриїла Костельника зі священиками в Янівському деканаті: “Отці, ви знаєте, що Сталін зліквідував нашу Церкву. Він не пожалів навіть своєї Церкви, з нашою жодних церемоній не буде. Ніхто із Заходу нам нічим не допоможе, бо всі бояться Москви. Тепер черга за вами. Якщо ви не підпишете переходу до РПЦ, вас заарештують, закриють церкви, пороблять з них магазини, клуби, склади і з часом зітруть з обличчя землі, бо це - сатанинська влада, а з народом без Бога і Церкви ще гірше. Ця влада не вічна, вона проіснує сімдесят років мінімум, а сто років максимум, даю вам гарантію, але вже через п'ятдесят років панування цієї влади на наших землях постане духовна пустеля, як тепер це є на Східній Україні. Однак не думайте, що коли ви поставите цей підпис, то будете в безпеці. Ні, і вас будуть переслідувати і садити в тюрми, бо ви для цієї влади назавжди залишитеся католицькими священиками. Якщо ви підпишете, то єдине, що ще зможете зробити, так це зберегти віру в народі. Зберегти наші святині, зберегти християнський спосіб життя та національну свідомість”. Ось як згадують духовні діти про свого дорогого пастиря: Степан Березинський: «Це було на початку листопада 1944 року, коли до нас на фірі з волами приїхали о. Богдан з жінкою та маленькими дітьми. По дорозі воли застрягли у болоті. Отець були змушені залишити їмость з дітьми та піти до нашого села по допомогу. У нашому селі (Держів) отець побачив церкву, зайшов до неї, помолився. Вона йому сподобалася, але в нас не було резиденції для життя. Наші люди попросили о. Богдана, щоб він залишився на нашій парафії. Він дав згоду. Так з того часу отець поселився у нас. Життя було бідним, але він ніколи не жалівся на нестатки, нічого не вимагав, їмость була дуже доброю людиною, побожною, лікувала людей, ніколи нікому в нічому не відмовила...» Ірина Іців: «Я знаю з переказів, що о.Богдан походив з сім'ї дяка. Жили бідно, але побожно. У Духовній Академії навчався з майбутнім Главою нашої Церкви Мирославом-Іваном Любачівським, керував правим крилом на крилосі, бо мав прекрасний голос і любив спів. Отець був дуже справедливою людиною, тримав порядок на парафії та в селі. У нас завжди ціле село було на Службі Божій та Вечірні. Отець Богдан, незважаючи на те, що тодішня влада дуже обмежувала священиків у служінні й на все існували заборони, згуртовував навколо церкви і себе людей, особливо молодь. Усюди встигав бувати: і на виставах, і на футболі, й на гаївках. Мав прекрасний голос і перед самим Стрітенням разом з усіма вірними колядував у церкві сімдесят дві коляди по одному куплету. Дуже любив усе українське. У нас донині молодь і старші люблять ходити до церкви у вишиваних сорочках, блузках. У ті часи не було релігійних книжок, то ми ходили до отця, і він давав читати навіть заборонену літературу». Мельник Стефанія: «Ми часто приходили до отця, співали, отець закликав на гаївки. Любив згуртовувати молодь, людей, щоб ми були одне ціле». Дарія Мелешко: «Отець любив згуртовувати молодь. Разом з їмосцю п. Марією організовували купальські вечори, плели віночки. Всі пісні, коляди, гаївки - це все їхня заслуга. Покійна їмосць п. Марія була лікарем, прекрасним кулінаром, уміла моделювати одяг і всім допомагала, ніколи себе не вивищувала над іншими. До нашого отця приїжджали навіть з Києва і таємно хрестили дітей, брали шлюби. Отець Богдан і їмость п. Марія були освіченими людьми і великими патріотами України». Отець Андій Заріцький (церква Положення Чесного Пояса Пресвятої Богородиці, Держів): «Уперше я побачив о. Богдана ще в семінарії в Рудно і ніколи не думав, що буду з ним служити цілих сім років. У двох тисячному році я був скерований сюди для проходження практики в о. Богдана. Він був людиною з великої букви, і я горджуся тим, що мені випала можливість вчитися у такого священика, бо він був ревний у всьому, самодисциплінований, патріот. Тут я побачив, що люди в селі люблять все своє, українське, люблять, національні строї, ходять у вишивці не тільки у свята, люблять свою Церкву. Отець умів порадити в усьому і знав, як повчати. Увечері любив здійснювати «нічні візити» по селі, щоб знати, чим живе молодь і старші. Всі навколишні села знали о. Богдана і називали його «нашим патріярхом». Зі Стрия приїжджали на нашу парафію, щоб заколядувати разом з ним. Коли колядували «Не плач, Рахиле», о. Богдан виходив на хори і з усіма співав...» Дяк Микола Гузар: «Мені випала честь служити з отцем до самої його смерті. Це була високоосвічена, ерудована і дуже порядна людина. Він любив порядок у всьому. З чим би до нього не звернувся, він умів, дати пораду. Це був справжній «батько села». У народі отця з любов'ю називали «німецький дзига-рок» за його точність і дисциплінованість».. Слухаючи ці щирі спогади парафіян про о. Богдана Щура, про його правдиве та ревне служіння Богові, Церкві, людям, бачачи цих добрих, вихованих, свідомих духовних «дітей» свого пастиря, починаєш щораз глибше усвідомлювати, які ж вони щасливі, що в їхньому селі служив цей невтомний трудівник у винограднику Божім, який, незважаючи на кризу віри, кризу внутрішнього духовного життя у всьому світі, провадив своїх парафіян до того, щоб вони віддали свої серця Богові й берегли Його дороги... Першим, хто мене зацікавив постаттю цього священика, був пан Ігор Гаргас, організатор концертів Теодора Кукурузи на Миколаївщині під назвою «Бог - Україна - Любов». Сам він, як і я, особисто не знав о. Богдана, але був вражений духовними плодами пастиря у Держові, особливим ставленням і сприянням у проведенні концерту зі сторони керівника відділу культури Ірини Іваночко, директора Народного Дому Держова Андрія Кубрака, голови сільської ради Лесі Гузар, адміністратора місцевої церкви о. Андрія Заріцького, високою національною свідомістю жителів села. Концерт, котрий був призначений на четверту годину, розпочався рівно о четвертій. Це ще одне свідчення того, як о. Богдан Щур привчив своїх парафіян до дисципліни. |
СЕЛЯНАМ ТЮРМА НЕ ПОТРІБНА28.05.08 Створення в Держові, що на Миколаївщині, тюремного комплексу, у який переведуть виправні колонії зі Львова, обласні посадовці опрацьовують уже більш як рік. Та не всі жителі села погоджуються з їхнім рішенням.За словами начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області Василя Ільницького, проект будівництва тюремного комплексу нині перебуває на стадії обговорення у Львівській облдержадміністрації, а також узгоджується з місцевою владою та мешканцями села. Що ж до інвестора будівництва, то його щойно шукають. Тож хто захоче вкладати гроші у будівництво тюремного комплексу — невідомо. Та найбільша проблема з місцем розташування цієї установи. Представники районної влади заявляють, що перед підписанням будь-яких угод хочуть знати, що матимуть від створення нового об'єкту район і село. В області ж наразі не можуть відповісти, що запропонують навзамін. І, незважаючи на впевненість обласних чільників у тому, що тюремний комплекс таки буде в селі Держів, деякі селяни категорично проти цього. 'До нас приїжджав генерал Ільницький, який і розповів про плани обласних посадовців. Потім я зібрала схід села, на якому поінформувала про це селян, — каже сільський голова Леся Гузар. — Ситуація склалася двояка: якщо одні ще не визначилися з власною думкою щодо проекту, то інші виступають категорично проти такої ідеї'. Сама ж пані Гузар стурбована планами влади. 'Неподалік нашого села вже є колонія на 350 осіб. А після її розширення і перенесення ще двох колоній зі Львова кількість ув'язнених збільшиться на три тисячі, — стверджує вона. — Я переживаю за безпеку в селі'. |
Теодозія Дмитрівна Легка народилася 11 грудня 1911 року в с. Держів. Виховала двох дітей (померли), має шість внуків, шість правнуків та одного праправнука. Все життя пропрацювала дояркою в місцевому колгоспі. Гості побажали ювілярці одужання, адже після перелому жінка вже кілька років не встає з ліжка та уваги від рідних і близьких. Отець Андрій розповів, що зранку все село в церкві виконало «Многая літа» за здоров’я односельчанки, яка завжди вирізнялася доброю вдачею та працьовитістю. |
|
Ця виставка художника — друга персональна і налічує понад сто картин, виконаних впродовж останніх чотирьох років на реріхівських маршрутах Гімалайської Індії, Алтаю, Карпат, Дніпров'я. Володимир Козар представив експедиційні роботи з серій «Карпати», «Дніпров'я», «Алтай», «Кулу», «Лахул», «Спіті», «Сіккім», «Ладак», — які він створив, ідучи Реріхівськими шляхами від Карпат до Гімалайської Індії. Володимир Козар впродовж 2005—2008 рр. здійснив кілька експедицій: до князівства Сіккім у Східних Гімалаях, долини Кулу, Лахулу, Спіті та Ладаку — у Західних. Він пройшов шляхами Гімалайської Індії та Алтайськими стежками Центрально-Азіатської експедиції (1923-1928 рр.) професора М.К.Реріха. Центрально-Азіатська експедиція мала величезне еволюційне значення, як з погляду вивчення давніх культурних центрів Центральної Азії і їхнього сучасного стану, відкриття культурної єдності і спільного коріння народів Євразії, так і з погляду формування нових наукових напрямків вивчення Центральної Азії. Володимир Козар є чи не єдиним в Україні на сьогодні художником, який пройшов шляхами Реріхів з мольбертом і наплічником за плечима по хребтах Карпат, Алтаю, Гімалаїв, створивши широку панораму земель, якими рухалися народи впродовж часів, насичуючи простір енергією своїх прагнень та мрій. Органічність художнього стилю митця — своєрідний феномен в сучасному мистецтві, в той час, коли ми спостерігаємо протилежне — розпад, деградацію і розтління. На думку митця, втрата людиною органічної цільності, зв’язку з природою, внутрішнім світом, справжньою духовністю призвели до втрати сенсу життя, а від того — і всі інші проблеми.Його роботи приваблюють глядача високою Красою Гімалаїв і стають своєрідними художніми віхами для кожного, хто побажає ввійти в дивовижний світ Гімалайської Індії великими шляхами родини Реріхів. |
СТУПНИЦЬКИЙ Ростислав Миколайович (29.09.1969, с. Держів Львівської обл.) — доцент, доктор медичних наук (від 2009) кафедри ортопедичної стоматології, декан стоматологічного факультету (від 2004). Закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту (1991). Працював: лікар-стоматолог (1991-96) Львівської обл. стоматполіклініки; асистент (1996-2001), доцент (від 2001) кафедри ортопедичної стоматології, декан стоматологічного факультету (від 2004) Львівського медичного університету. Кандидат медичних наук (1998), доцент (2002), доктор медичних наук (2009). Напрямки наукових досліджень: обґрунтування концептуальних основ комплексного лікування хворих із частковою втратою зубів на підставі опрацьованих методів діагностики та оригінальних ортопедичних конструкцій з урахуванням морфо-функціональних особливостей стану тканин протезного ложа та окреслення адекватних лікувально-профілактичних заходів. Автор близько 160 наукових праць, серед них 3 посібники, 9 патентів. Основні праці: Клінічні та технологічні аспекти лікування хворих бюгельними протезами на замкових кріпленнях (канд. дис.). Львів, 1998; Топографо-анатомічні особливості будови і структура кістки нижньої щелепи з дефектами зубних рядів за результатами рентгенологічного дослідження. Acta Med Leopol 2004, № 3-4 (співавт.); Порівняльна оцінка щільності нижньощелепної кістки і бічних беззубих ділянок за рентгенологічними та гістоморфологічними даними. Укр Стомат Альм 2005, № 4; Морфометрична будова гаверсових каналів альвеолярного відростка нижньої щелепи залежно від віку. Укр Стомат Альм 2006, № 2; Алгоритм морфологічної перебудови (адаптації) кісткової тканини альвеолярного відростка після екстракції зубів та постійної дії ортопедичної конструкції. Укр Стомат Альм 2006, № 4 (співавт.); Клініко-експериментальне обґрунтування ортопедичного лікування хворих із частковою втратою зубів залежно від стану тканини протезного ложа (докт. дис.). Львів, 2009. |
http://uk.wikipedia.... title='Географічні координати'>Географічні координати |
|
Закрити |