село Погар

Олег Скільський

Снігур Лука Павлович (06.11.1853 – 1928) – бойківський майстер дерев’яного будівництва і різьбяр. З 20-ти років працював у майстра Арвая, з яким споруджував дерев’яні церкви, пізніше будував самостійно. Уславився як майстер дерев’яної монументальної архітектури, а також різьбяр. Авторству Луки Снігура приписують понад 50 будинків різного призначення, з них близько 35 дерев’яних церков бойківського типу. Серед кращих робіт – церкви у селах Росохачі (1882), Оряві (1890), Верхньому Гусному (1890), Маткові (1899), Кривому (1922), Климці (1925); іконостаси в Кривому, Радичі, Довжках. Його роботи відзначаються досконалістю будівельних конструкцій та оригінальних архітектурних форм, зокрема струнких багатоступінчатих бань. Будівлями Снігура закінчується бойківська традиція дерев’яного культового будівництва. В селі Сможе  збереглася дерев’яна тризрубна та триверха церква святого Михайла, зведена майстром у 1874 році (http://uk.wikipedia.org/).

Олег Скільський

В селі діє релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви при церкві святого Димитрія, яка відноситься до парафії Різдва Пресвятої Богородиці (с.Орява) Тухольківського деканату Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Адміністратор парафії протоієрей Тарас Нискогуз.

Олег Скільський

Церкву святого Димитрія в 1876 році побудував майстер-тесля Арвай.

Олег Скільський

Опис села Погар з географічного словника Королівства Польського і інших країв слов’янських (Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich. Tom VIII. Warszawa, 1887):
Pohar, ws, pow. stryjski, 57 klm. na pld.-zach. od Stryja, 26 klm. na pld.-zach. od sadu pow. w Skolem, 11 klm. na zach. od urzedu poczt. w Koziowej. Na pln.-wsch. lezy Orawczyk, na pld.-wsch. Orawa, na pld.-sach. Smorze, na pln.-zach. Krzywe (pow. turczanski). Srod¬kiem obszaru plynie pot. Kwiecin al. Kwiecen, lewoboczny doplyw Orawy. Powstaje on w pld.-zach. stronie wsi z kilkn strug, tryska¬jacych na pld.-zach. stoku Zwinina i na wsch. stoku Chochanowki (824 mt.), wznoszacej sie na zach. granicy, i plynie na pld.-wsch. do Orawy, zabierajac w obrebie wsi male doply¬wy z obu bokow. Zwinin jest to lancuch gor¬ski ciagnacy sie wzdluz granicy pln.-wsch., wznosi sie szczytem do 1038 mt. Na pld.-zach. opada ku dolinie Kwiecina i pokryty jest lasem przerzedzonym. Na pld.-wsch. lezy las Pohar (797 mt.). Na granicy pld.-zach. wno¬sza sie: Dauszki (1037 mt.) na pln. a Swinarka (1014 mt.) na pld. Zach. czesc obszaru zaj¬muje las Haj, przez ktory plynie pot. Ropianka, doplyw Kwiecina. Zabudowania wiejskie leza w dolinie Kwiecina (cerkiew na wzgorzu 725 mt.). Na praw. brzegu Kwiecina, blisko granicy Orawy, lezy mlyn wodny Dolisznyj (Dolny), a niedaleko zrodel mlyn Horisznyj (Gorny). Wlasn. wiek. (Eugeniusza hr. Kinskyego) ma roli or. 6, lak i ogr. 8, past. 6, lasu 547 mr.; wl. mn. roli or. 683, lak i ogr. 183, past. 460, lasu 681 mr. W r. 1880 bylo 95 dm., 512 mk. w gminie, 5 dm., 20 mk. na obszarze dworskim Pohar-Ropianka. Miedzy mieszkancami bylo 18 rz.-kat., 501 gr.-kat., 13 izrael.; 17 narodow. polskiej, 510 ruskiej. Ludnosc wiejska nalezy do gorskiego rodu Tucholcow. Par. rz.-kat. w Skolem, gr.-kat. w Orawie. We wsi jest cekiew p. w. sw. Michala. Jest tu takze kopalnia nafty. Wlasciwy teren naftowy lezy w lesie Haj nad pot. Ropianka, okolo 400 mt. po nad ujsciem tego potoku do Kwiecina. Jest on oddalony 8 klm. od szosy prowadzacej do Wegier, wzdluz ktorej idzie kolej stryjsko-munkacka. W szybach Poharu okazala sie nafta juz w glebokosci 30 sazni. Najglebszy szyb dosiegal przed kilku laty 50 mt. Roczna produkcya wynosi 2600 ctn. metr.

Олег Скільський

Василь Сокіл, автор фольклорного циклу «Писана криниця», в збірнику «Легенди та перекази про оселі» приводить такий переказ про село.
Колись-то, дуже давно, по наших краях ходили татари. Кого їмили, гнали го у свій край. Як тото люди почули, стали ховатися від них, втікали в ліси.
Утікали від татар і люди з низин. Йшли в гори, де мож було і захиститися від напасного ворога.
Так забрело шість чоловіків сюди в ліси та й поселилися ту. А ліси довкола були великі. Почали вони їх рубати, будувати хатини. Вже мали сім'ї і жили, як звичайно. Та не минуло їх ту лихо.
Одного разу татари і ту підпалили село. Горів ліс, уже й стріхи хат почали їматися. Згоріло ціле село. Не лишилося і тих побратимів. Лиш одному вдалося вижити.
Село, що потім забудували на тих згарищах, назвали Погар від того, що погоріло. А в попелі найшли коштовний погар, котрим пили воду.